Стратегії розвитку як інструмент просторового планування

Стратегія розвитку — це документ стратегічного планування, який визначає довгострокові цілі й пріоритети розвитку території та механізми їх досягнення. Фундамент для таких документів заклав Закон України «Про засади державної регіональної політики» № 156-VIII.

Сьогодні ця система адаптована до сучасних викликів: зі змінами до профільного законодавства (Закон № 2389-IX) наявність стратегій стала обов’язковою для всіх територіальних громад, а нові методичні рекомендації Мінвідновлення інтегрували у процес планування компоненти відновлення, безпеки та оновлену класифікацію територій. Загалом ця система включає Державну стратегію регіонального розвитку України, регіональні стратегії та стратегії територіальних громад. Саме вона формує рамку, у межах якої згодом розробляються генеральні плани, комплексні плани просторового розвитку та інша містобудівна документація.

Три рівні стратегій

Державна стратегія регіонального розвитку України розробляється на сім років і затверджується Кабінетом Міністрів України. Вона визначає тенденції та основні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів, пріоритети політики, функціональні зони територій, а також систему моніторингу. Щоб уникнути розриву між періодами планування, підготовку нової стратегії розпочинають не пізніш як за вісімнадцять місяців до завершення дії чинної, а затверджують — не пізніш як за шість.

Регіональні стратегії розвитку розробляються на період дії державної стратегії й затверджуються обласними радами (а також Київською і Севастопольською міськими радами та ВР АРК). Закон прямо вимагає їхньої узгодженості зі стратегічними цілями державного рівня, адже це не ізольовані, а взаємодоповнюючі документи.

Наступний рівень — стратегії розвитку територіальних громад. Їх затверджують місцеві ради, а розробляють виконавчі органи з урахуванням пріоритетів Державної та відповідної регіональної стратегій. Реалізація відбувається через окремий план заходів, який також затверджується радою.

Зв’язок із містобудівною документацією

Загальний принцип узгодженості стратегічного і просторового планування закладений у Законі № 156-VIII, проте практичний механізм цього зв’язку диктує профільне містобудівне законодавство. Закон № 711-IX, який запровадив нові підходи до просторового планування та комплексні плани для всієї території громади, а також Постанова КМУ № 926 остаточно синхронізували ці процеси: розроблення містобудівної документації місцевого рівня тепер безпосередньо спирається на затверджену стратегію громади.

На практиці це означає, що просторові рішення не обмежуються базовим зонуванням і не виникають довільно. Вони мають інструментально втілювати цілі стратегії, враховуючи прямі оперативні просторові наслідки. Наприклад, якщо стратегія визначає пріоритетом залучення інвестицій у нове виробництво, комплексний чи генеральний план має не лише виділити ділянку, а й передбачити необхідну пропускну здатність інженерних мереж, розширення транспортних коридорів та дотримання санітарно-захисних зон. Якщо ж метою є повернення населення, містобудівна документація оперативно реагує розрахунком місткості шкіл, амбулаторій та укриттів, плануванням громадських просторів і маршрутів мобільності. Тобто стратегія задає вектор, а просторове планування розраховує реальне навантаження на територію, запобігаючи інфраструктурним колапсам.

Чому саме така послідовність

Логіка законодавства вибудовує чітку ієрархію: спочатку визначаються довгострокові соціально-економічні цілі, а потім — просторові рішення, які фізично втілюють їх на території. Без такої послідовності документація ризикує перетворитися на набір технічних креслень, відірваних від реальних потреб громади — наприклад, коли під забудову віддають землі, які стратегія розглядає як природоохоронні або сільськогосподарські.

Цей зв’язок підсилює і стратегічна екологічна оцінка (СЕО). Оскільки стратегії розвитку належать до документів державного планування, їхня СЕО є обов’язковою. Ще на етапі формування цілей громада оцінює потенційний вплив рішень на довкілля та здоров’я населення. Тому саме стратегія закладає первинні екологічні запобіжники (наприклад, збереження лісів чи водних ресурсів), які згодом деталізуються в генеральному чи комплексному плані.

Що це дає на практиці

Для органу місцевого самоврядування чинна стратегія розвитку визначає логіку та обґрунтування планувальних рішень. Вона забезпечує аргументований підхід до функціонального зонування, визначаючи доцільність та просторовий розподіл промислових, житлових, інфраструктурних та рекреаційних територій. 

Крім того, узгодженість зі стратегією розвитку є критично важливою умовою для залучення фінансування. Це стосується як державних коштів (зокрема з Державного фонду регіонального розвитку), так і грантів від міжнародних донорів. Міжнародні партнери оцінюють інфраструктурні та відновлювальні проєкти виключно через призму їхньої відповідності затвердженій стратегії розвитку територіальної громади, адже тільки так можна гарантувати системність і доцільність інвестицій.