Громадські обговорення та слухання як інструмент інформаційного забезпечення та врахування громадських інтересів у сфері просторового планування

Генеральний план населеного пункту, комплексний план просторового розвитку територіальної громади чи детальний план території — це документи, які визначають, як виглядатиме конкретна вулиця, район або ціле місто на десятиліття вперед. Тому законодавець не залишив розробникам такої документації права затверджувати її без реакції людей, які на цій території живуть. Громадське обговорення — обов’язковий етап підготовки такої документації, а затвердження проєкту без нього закон прямо забороняє.

На чому базується процедура

Основою слугує Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011, а саме стаття 21 та стаття 21-1. Деталі самої процедури — хто головує на слуханнях, як ведеться протокол, як фіксується перебіг заходу — прописані в постанові Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 555 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні».

Обидва документи регулярно оновлюються, тож чинну редакцію варто перевіряти безпосередньо на порталі Верховної Ради — zakon.rada.gov.ua. Саме там текст має юридичну силу, а не в переказах чи коментарях сторонніх джерел.

Обговорення і слухання — не одне й те саме

На практиці ці два терміни часто плутають. Громадське обговорення — це загальна процедура: проєкт документації оприлюднюють, і протягом встановленого строку громадськість може подати письмові пропозиції чи зауваження. Громадські слухання — це вже конкретна форма такого обговорення, очний захід, де проєкт представляють публічно і люди можуть висловитися напряму, а не лише на папері.

Тут варто уточнити, хто саме підпадає під поняття «громадськість». Порядок № 555 визначає її як одну чи більше фізичних або юридичних осіб, їх об’єднань, організацій чи груп, зареєстрованих на території, на яку поширюється дія проєкту документації. Тобто право подавати пропозиції пов’язане з реєстрацією, проживанням чи діяльністю саме на цій території, а не з довільною належністю до широкого загалу.

Обговоренню підлягають усі проєкти містобудівної документації на місцевому рівні — генеральні плани, комплексні плани просторового розвитку територіальної громади, детальні плани території. Закон прямо забороняє затверджувати таку документацію без проведеного обговорення. Єдиний виняток стосується примусового відчуження земельних ділянок чи майна для суспільних потреб — у цьому випадку слухання не проводяться, оскільки діє окремий профільний закон.

Що зобов’язаний зробити замовник документації

Відповідальність за організацію обговорення лежить на замовнику документації — зазвичай це орган місцевого самоврядування. Він має оприлюднити саме рішення про розроблення документації разом із прогнозованими правовими, економічними наслідками та наслідками для довкілля й здоров’я населення. Далі на офіційному вебсайті мають з’явитися сам проєкт, пояснювальна записка та звіт про стратегічну екологічну оцінку — і доступ до цих матеріалів має бути вільним, без реєстрацій та інших перешкод.

Після цього замовник реєструє, розглядає та враховує пропозиції громадськості, проводить самі слухання, а за потреби створює погоджувальну комісію для спірних питань. Останній крок — оприлюднення результатів розгляду пропозицій, щоб люди бачили, що саме врахували, а що відхилили і чому.

Скільки часу є в мешканців

Для тих, хто планує подати зауваження, це один із ключових практичних моментів. Строк подання пропозицій громадськості не може бути коротшим за 30 днів з дня оприлюднення проєкту документації — усе, що подано пізніше, до розгляду вже не приймається. Самі слухання можуть відбутися не раніше ніж через 10 днів після оприлюднення проєкту.

Погоджувальна комісія: коли думки розходяться

Якщо в процесі обговорення виникають спірні питання, для їх врегулювання може утворюватися погоджувальна комісія. У її складі — посадові особи замовника, представники органів земельних ресурсів, охорони довкілля, охорони здоров’я, містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини, а також фахівці й науковці. Окремо туди входять уповноважені представники громадськості, обрані безпосередньо під час слухань, і закон захищає їхню роль досить конкретно — така група має становити не менш як 50% і не більш як 70% загального складу комісії.

Комісія розглядає спірні питання протягом двох тижнів після утворення. Засідання вважається правомочним, якщо на ньому присутні щонайменше дві третини членів, з яких хоча б половина — представники громадськості. Якщо порозумітися не вдається, остаточне рішення все одно залишається за замовником документації.

Що відбувається з результатами

Замовник має оприлюднити підсумки розгляду пропозицій протягом двох тижнів з дня їх прийняття — через місцеві медіа та на власному офіційному сайті. За автентичність розміщених матеріалів відповідають ті, хто їх публікує, а це вже додатковий стимул не викривляти й не приховувати незручні пропозиції. Усі витрати на організацію обговорення несе замовник, тож участь у процедурі нічого не коштує самим мешканцям.

Яку функцію ця процедура виконує насправді

Мешканці дізнаються про плановані зміни території до ухвалення рішення, коли ще є можливість вплинути на його зміст, а не постфактум. Обов’язок розглядати та письмово реагувати на кожну пропозицію змушує розробників документації аргументувати свої рішення публічно. У результаті документація формується з урахуванням реальних потреб громадян і особливостей території, а не лише технічних розрахунків, — а це саме те, заради чого й існує просторове планування. 

Актуальні редакції обох документів доступні на офіційному порталі Верховної Ради: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3038-17 та https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555-2011-п.